Стежки благовісника. Життя та діяльність В.Г. Павлова

Прочитав книгу-біографію про визначного діяча євангельського пробудження на теренах російської імперії Василя Гурійовича Павлова. Автор біографії Попов В.А.

Книга актуальна, адже вона:

1. демонструє діяльність Бога по спасінню людей;

2. описує діяльність спасенної людини;

3. аналізує причини й наслідки євангельського поступу;

4. викладає важливі віхи історії баптиських церков.

Для нас, українських євангельських віруючих, книга також актуальна, тому що:

1. викладає тривалу і ґрунтовну пастирську діяльність Павлова в Одесі;

2. описує діяльність українських християн баптистів (Рябошапка Іван Григорович, Тимошенко Михайло Данилович та ін.)

3. аналізує місцеві гоніння імперської влади проти християн.

Для мене книга: змістовна, надихаюча та розширююча кругозір.

Зміст дійсно ґрунтовний. Аналіз походження роду Павлових, впливу молоканського середовища на формування біблійного світогляду Василя Павлова. Досить детальний опис служіння Василя Павлова в м. Тифлісі (сучасне м.Тбілісі), м. Тульчі (Румунія), Одесі, Москві.

Важлива віха в житті євангельського працівника - два заслання в Оренбург та інші супровідні гоніння за віру.

Василь Гурійович після свого навернення до Христа розпочав не жалкуючи себе вивчати Слово Боже і проповідувати його. Таким він був до останнього свого подиху. Пресвітерство, благовісництво, апологія християнства, редагування і випуск християнської преси (журнал “Баптист”, “Слово істини”) та багато, багато іншого.

Василь Гурійович завжди навчався. На початку християнського життя Павлова Бог благословив його можливістю здобути ґрунтовну освіту в Гамбурзькій баптиській семінарії. Але проповідник ніколи не зупинявся в навчанні та займався постійною самоосвітою.

Те, що він був справжнім учнем Христа демонструє наступне:

1. в центрі його проповіді був Христос;

2. Василь Павлов наслідуючи Спасителя, мужньо переносив страждання за віру (два заслання і втрата під час другого заслання дружини й чотирьох дітей);

3. він завжди намагався бути вірним Євангельському вченню (проповідував всю істину);

4. проявляв справжню любов до ближніх. Також і тоді коли застосовував церковну дисципліну;

5. попри періодичні труднощі у взаєминах з іншими братами, які були спричинені різним баченням форм служіння, він завжди зберігав лагідність і доброзичливе ставлення;

6. Павлов був відкритим для всіх (співпрацював з християнами інших конфесій, спілкувався з представниками інших світоглядів і напрямків - толстовцями, соціалістами, комуністами та ін.);

7. він і в похилі роки з наснагою проголошував Царство Христа (в якості активного слухача ходив на диспути Марцинковського, допомагаючи останньому із зали, на лекції атеїстів, заперечуючи їх твердження).

Особисто мене вразив лист Павлова написаний брату по вірі Созонту Капустинському. Останній був засланий у нетрі Закавказзя де втратив дружину (епідемія тифу) і від переживань був розбитий паралічем. Василь Гурійович на момент написання листа вже близько року як теж втратив дружину та трьох дітей від епідемії тифу та одну дочку в результаті нещасного випадку (втопилася в річці під час купання). Подаю лист з деякими скороченнями:

“Любий брате! Листа твого отримав, і дуже співчуваю тобі у твоєму нещасті; бачу, що віра твоя піддається великому випробуванню… Не сумуй, але дивися вперед. Вже недовго - і Той, Хто має прийти, прийде і не запізниться. Шлях стає дедалі важчим, але вдалині вже сяє країна, і видніється небесний Єрусалим. Ми можемо йти тільки вперед, назад не можемо відступити без шкоди для своєї душі. Ми йдемо царським шляхом, яким йшов Господь наш. … Не дивися на страждання, що оточують тебе, і ти знайдеш втіху на небесах, якщо тільки залишишся вірним до кінця. Надійся на Бога. Він не залишить і не покине тебе. Мені також не раз доводилось бути у важких обставинах життя, і коли я волав до Господа, Він чув мене і допомагав мені. … Так, Господь забирає у нас усі радощі - щоб душа наша відмовилася від усього земного і знаходила собі опору і розраду в єдиному Богові

Твій брат у Христі.”

Такі слова надзвичайно сильні, адже відповідають істині та сказані людиною, яка пройшла шляхом страждань й залишилась вірною Богові.

“Спогадуйте наставників ваших, що вам говорили Слово Боже; і, дивлячися на кінець їхнього життя, переймайте їхню віру.”

(Євр.13:7)

Благодать в житті поколінь

Одним з найважливіших питань християнсько життя є питання особистого спасіння. Щодо цього Святе Писання дає нам наступну істинну:

"Бо спасені ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий,

не від діл, щоб ніхто не хвалився."

(Еф.2:8,9)

Бог є "винуватцем" нашого спасіння, саме Його праця породжує таке дороге для нас вічне життя з Ісусом Христом. Саме Його благодать змінює нашу природу з невірної у ВІРНУ.

Досліджуючи історію євангельського пробудження в Андрушівській церкві Вінницької області мені пощастилось розмовляти з віруючою християнкою Антоніною Федорівною Полішвайко. Її навернення це реальний приклад Божого милосердя.

Антоніна Федорівна є онукою місцевого брата проповідника Юхима Адаменка. Її свідчення про свого дідуся та матір досить коротке, але глибоко повчальне.

Сама Антоніна Федорівна, якій на момент написання цієї статті виповнилось 78 років, стала членом помісної Андрушівської громади у 2017 році. До того вона відвідувала зібрання починаючи з 1990-х років. Друзі та знайомі відмовляли її від слідування за Христом, але в результаті наполегливої праці Духа Святого Антоніна вирішила йти вузькою дорогою в Царство Небесне. Вона щаслива що пішла до Ісуса Христа.

Бог демонструє нам Свою спасаючу благодать, яка рятує людей у будь-якому віці.

Антоніна свідчить, що її дідусь Юхим Адаменко став віруючим християнином ще до ІІ світової війни. А в роки війни, під час мобілізації до лав радянської Червоної армії, Юхим проявляючи вірність заповіді Христа про непротивлення злу, відмовився брати до рук зброю. Через це його арештували та засудили до семи років позбавлення волі. Він повернувся з тюрми і далі піклувався про сім'ю та проповідував в церкві.

Однією з його дочок була мати Антоніни - Пелагія (по народному Палашка). Вона прожила коротке життя - 25 років. Померла в 1946 році внаслідок важкої хвороби - туберкульозу. Почалась хвороба з простуди, яку жінка заробила, коли ходила пішки під час сильних морозів на роботу. Після війни все було в дефіциті, в тому числі й теплий одяг.

Палашка Юхимівна засвідчила свою любов до Господа міцно переносячи випробування своєї віри. Так її чоловік Федір був категорично налаштований проти церкви. Він забороняв дружині ходити в зібрання, погрожував словами й застосовував побої. Був випадок коли він бив її по пальцях рук молотком вимагаючи покинути вірний шлях. Та це не мало сили, адже віра в Господа Ісуса Христа відкривала щасливе майбутнє життя з Богом.

І Той, Хто спас душу Палашки від духовної загибелі, забрав її до себе в перший повоєнний рік.

Безумовно ця молода християнка незадовго до смерті молилась за свою дочку.

Антоніна Федорівна втратила матір у віці двох років. Надалі вона виростала в сім'ї без виховання в християнській вірі. Все що було для неї світлом в дитячі роки - це приклад лагідного і доброго дідуся Юхима. Сама вона зростала "радянською людиною". І її перший візит в церкву відбувся після падіння атеїстичної держави.

Отже, стійкість дідуся й матері Антоніни Федорівни у випробуваннях середини ХХ століття стали дієвим прикладом як для неї особисто, так і для сучасників тих подій та для наступних поколінь. Пройшли роки, і Антоніна відповіла на люблячий заклик Бога до спасіння.

Для нас ця історія є яскравою ілюстрацією Божої любові до людей та любові спасенних людей до Бога та Його церкви. Велика Божа благодать породжує  прекрасну вірність спасенних християн.

Антоніна Федорівна

 

Літній християнський табір в Андрушівці

З 3 по 6 липня в селі Андрушівка Погребищенської громади проходив християнський табір для дітей.
Все, що відбулось в ці три дні, було результатом попередньої кропіткої праці.
Божа милість сприяла тому, щоб:
1) небайдужі християни молитовно просили про Божий супровід;
2) пресвітер місцевої церкви Андрій Бабій зумів знайти зацікавлених братів і сестер, які матеріально жертвували для потреб табору;
3) команда працівників (лідерів і їх помічників) організовувала навчання дітей та їх дозвілля.

Всього було 5 команд, розподілених по віковій ознаці. Кожна команда своєю унікальністю нагадувала про різноманітність Божої творчості.

Власне, перший біблійний урок стосувався істини про те, що Бог є Творець всього. Саме Він створив по образу Своєму людину, яка була вершиною Його творчості. І гріх є результатом бунту частини ангелів і людини проти Божого керівництва.

Другий урок відкрив перед дітьми історію першого світу, який був знищений водами потопу через свою грішність. Було наголошено на тому, що Бог по милості Своїй спас Ноя та його родину для того, щоб продовжити історію спасіння людства. Подібно тому, як сім'я Ноя ввійшла в ковчег і врятувалась від загибелі, ми через покаяння входимо в церкву і спасаємось хресним подвигом Ісуса Христа.

В останній день, дітям був представлений третій урок. Його змістом була історія життя Йосипа, який пройшов через важкі життєві труднощі й залишився вірний Богу.

Всі три історії розкривали перед дітьми Євангеліє, яке проголошує:
Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне.
(Iван.3:16)

Команда вчителів і помічників буквально в "поті чола" здійснювала свою працю. В результаті діти відчули турботу і радість.

Надія християн на Духа Святого, Який зростить в серцях дітей живу віру в Живого Бога. 

Команда та юні учасники табору

Перша біблійна година

Лідер команди "Чистий аркуш" Павло веде лінійку

Наймолодша команда "Зірочки"

Команда "Вітамінки"

Команда "Ураган" зі своєю лідеркою Любою

Команда "Чистий аркуш"

Команда "Християни"

Наталія та Каріна (мати та донька) передають дітям євангельську істину

Лідерка табору Юлія пригощає солодкою ватою

Пастор церкви і організатор табору Андрій

Пресвітер Андрушівської церкви - Бабич Адам Наумович

Першим відомим пресвітером церкви Андрушівки був Бабич Адам Наумович (1882-1964рр.). В післявоєнний час він був відомий андрушівчанам як "дід Адам". Нам вдалось встановити, що в 1940-х і до 1964  він був служителем церкви. Щодо попередніх десятиліть, в нас є тільки непідтверджені гіпотези.

Місцева жителька, вісімдесятирічна Надія, яка жила в 1940-1950-х роках по сусідству у "діда Адама", свідчить, що зібрання інколи проходили в нього вдома. Людей збиралось багато. Адама Наумовича поважали за доброту і лагідність. Він ділився зі всіма сусідами продуктами які вирощував сам, або які заробляв за лікарську працю.

Адам Наумович мав авторитет сильного народного лікаря фітотерапевта. Старожили села свідчать про нього, як про "лікаря від Бога".

До "діда Адама" були великі черги людей, адже чутка про його ефективне лікування різних хвороб ширилися селами й містами. Місцева жителька Тетяна свідчить, що до нього тяглися черги, в яких можна було побачити людей на возах, мотоциклах, машинах. І це все у час, коли автомобільний транспорт був ще дефіцитним. Людей, які бажали вилікувати себе, свої рідних, не зупиняв той факт, що влада переслідувала Адама Наумовича за його лікувальну практику та проповідницьке служіння. Так, частину цінної літератури, було конфісковано карними органами.

Одна місцева сім'я в ті післявоєнні роки переживала труднощі, адже епілепсією хворів їх маленький син. Батько сімейства, який працював залізничником, возив свого сина в різні лікарні, але позитивного ефекту від цього не було. Люди підказували їм звернутись до "діда Адама", але чоловік не вірив, що народний лікар може допомогти. Натомість мати дитини, коли чоловік був на роботі, таємно ходила з сином до Адама Наумовича і він вилікував хлопчика. Про це і не тільки люди пам'ятають й досі.

Є свідчення, що травознавець врятував людей від онкологічних, офтальмологічних та інших тяжких захворювань.

Місцева жителька Надія свідчить, що Адам Наумович сам проявляв ініціативу в лікуванні селян, завжди йшов на допомогу, використовуючи дарований Богом талант для діагностики й терапії.

В голоді роки служитель завжди охоче ділився продуктами з навколишніми. Якось сусідські діти, бувши голодними, прибили бджолу, щоб з'їсти мед з середини її тіла. Адам Наумович, який мав пасіку, покликав дітей на "педагогічну" розмову. Для цього він приготував нарізаний скибками хліб, який змастив медом. Коли діти почастувались подарунком, він пояснив їм цінність праці бджоли та навчив їх поважати Боже творіння. З глибокою повагою жінка підкреслює, що Адам Наумович спокійно, без лайки пояснював і вчив дітей доброї поведінки.

На цвинтарі ми знайшли могилу Адама Наумовича, на якій встановлено пам'ятник з наступним підписом: "Цілителю і рятівнику від вдячних врятованих". І, справді, він був рятівником. Та не тільки від фізичних недугів.

Кожний служитель, який проголошує Євангеліє, рятує вічні душі людей від загибелі. Небеса навічно закарбовують в божественний літопис події спасіння дорогоцінних людських душ.

Далі буде…

Рукописи не горять!

Ще однією досить цікавою пам'яткою Андрушівської церкви є рукописний пісенник, який був створений в часи Радянського Союзу.

Власницею цього пісенника була Лебідь Олена Володимирівна (1935-2017). Останні роки життя вона провела в Андрушівці. До цього вона багато років була членом церкви Очеретні.

Пісенник, судячи з аналізу сторінок, писався в різні роки. На початку створено зміст, який відсилає до сторінок і номерів.

Інколи біля пісень є позначення, які вказують на книжкові джерела, звідки переписані псалми.

Це, власне, "легендарні" серед вірян видання початку ХХ століття:

"Гусли";

"Кимвалы";

"Тимпаны";

"Заря жизни";

"Новые напевы";

"Свирель Давида".

Всі ці книги побачили світ з 1902 по 1928 рік. Після видання збірника "Духовные песни" в 1928 році пісенники не видавалися до 1950-х рр.

Віряни, відчуваючи дефіцит книг і не маючи змоги легально видати в достатній кількості християнські пісенники, переписували їх для себе від руки. Це була ризикована праця, адже карні органи СРСР активно переслідували тиражування християнської літератури.

Така праця наших братів і сестер викликає в нас, християн XXI століття, зворушливе захоплення. Сьогодні про подібні труднощі ми знаємо з розповідей, і нам ще невідомо як це - ризикувати фізичною свободою заради духовної. Для нас все доступно. Сьогодні характерно все більше користуватись електронним пісенником в телефоні. І не тільки пісенником, але й самою Біблією.

Виникає проблемна ситуація, коли присутнє споживання духовної їжі, але відсутнє достатнє засвоєння її корисних елементів. Ми, слідом за світом в якому живемо, схильні до "кліпового" мислення. Тому наявність такого багатства в такому легкому доступі нівелюється відсутністю в більшості випадків уважного відрефлексованого засвоєння. Прославлення Господа часто виглядає кволо. Але, слава Всевишньому, це не всюди й не завжди.

Є християни, які розумно і посвячено використовують технології для слави Божої.

Впевнений, Церква Христа і далі стоятиме, співаючи про велич Божу, про Господа слави Ісуса Христа! 

Біблія часів Нової економічної політики

Перебуваючи в Андрушівці (Погребищенської громади, Вінницької обл.) мав змогу ознайомитись з історичними цінностями місцевої баптистської громади.

Привернула мою увагу Біблія 1926 року видання.

Цьому примірнику Святого Писання виповнилось 96 років.

Це російський синодальний переклад надрукований видавництвом Проханова, Жидкова. Відомо, що Іван Степанович Проханов разом з друзями зумів домогтися дозволу на видання 175 тисяч примірників Біблій, Нових Завітів та християнських пісенників.

Кілька тез-думок:

1. Книга унікальна тим, що видана за два роки, до завершення відносної релігійної свободи, яка тривала з 1917 по 1928 рік. Бог піклувався, щоб Його народ в тяжкі  часи переслідувань мав Писання.

2. В часи НЕПу (1921-1928 рр.) більшість громадян радянських республік не очікували, що наступлять важкі часи репресій. Та віруючі, натхненні Духом, знали, що "не завжди буде так". Тому, пробуджені й діяльні,  вони сприяли проповіді Євангелія в свій та наступаючий час. Для цього вони друкували і поширювали Біблію, пісенники, християнську літературу.

3. Ця книга разом зі своїми власниками пройшла через різні соціально-політичні перипетії та зберіглась для нас як свідчення непереможності Ісуса Христа. В роки СРСР знищували не тільки вірян, але і їх книги. Масштаби знищення величезні. Конфіскації, знищення, залякування щодо створення нових примірників - це частина регулярно застосовуваних різними карними органами СРСР методів боротьби з релігією.

Тому, дивлячись на цей  примірник, радію перемогам Ісуса Христа, Який спасає людей від влади гріха за допомогою Свого слова.

Слово Боже не ув'язнити!

Мета, цілі і засоби!

Маючи невеликий досвід ведення професійного вчительського блогу, планував почати записи в контексті християнського служіння. Сьогодні розпочинаю реалізацію цього заміру.

Мета - прославити мого Спасителя, Який виконуючи волю Премудрого Бога Отця, прийшов до нас на землю, постраждав і помер за наші гріхи та воскрес для нашого виправдання і життя вічного. Завжди захоплююсь Його подвигом і радію Божій любові.

Цілі та засоби:

1) коментувати (прославляти) боротьбу  Христа за спасіння людей сьогодні;

2) коментувати (прославляти) роботу Святого Духа по освяченню дітей Божих - церкви;

3) викладати короткі есе та розвідки щодо історії церкви.