Одним з найважливіших питань християнсько життя є питання особистого спасіння. Щодо цього Святе Писання дає нам наступну істинну:
"Бо спасені ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий,
не від діл, щоб ніхто не хвалився."
(Еф.2:8,9)
Бог є "винуватцем" нашого спасіння, саме Його праця породжує таке дороге для нас вічне життя з Ісусом Христом. Саме Його благодать змінює нашу природу з невірної у ВІРНУ.
Досліджуючи історію євангельського пробудження в Андрушівській церкві Вінницької області мені пощастилось розмовляти з віруючою християнкою Антоніною Федорівною Полішвайко. Її навернення це реальний приклад Божого милосердя.
Антоніна Федорівна є онукою місцевого брата проповідника Юхима Адаменка. Її свідчення про свого дідуся та матір досить коротке, але глибоко повчальне.
Сама Антоніна Федорівна, якій на момент написання цієї статті виповнилось 78 років, стала членом помісної Андрушівської громади у 2017 році. До того вона відвідувала зібрання починаючи з 1990-х років. Друзі та знайомі відмовляли її від слідування за Христом, але в результаті наполегливої праці Духа Святого Антоніна вирішила йти вузькою дорогою в Царство Небесне. Вона щаслива що пішла до Ісуса Христа.
Бог демонструє нам Свою спасаючу благодать, яка рятує людей у будь-якому віці.
Антоніна свідчить, що її дідусь Юхим Адаменко став віруючим християнином ще до ІІ світової війни. А в роки війни, під час мобілізації до лав радянської Червоної армії, Юхим проявляючи вірність заповіді Христа про непротивлення злу, відмовився брати до рук зброю. Через це його арештували та засудили до семи років позбавлення волі. Він повернувся з тюрми і далі піклувався про сім'ю та проповідував в церкві.
Однією з його дочок була мати Антоніни - Пелагія (по народному Палашка). Вона прожила коротке життя - 25 років. Померла в 1946 році внаслідок важкої хвороби - туберкульозу. Почалась хвороба з простуди, яку жінка заробила, коли ходила пішки під час сильних морозів на роботу. Після війни все було в дефіциті, в тому числі й теплий одяг.
Палашка Юхимівна засвідчила свою любов до Господа міцно переносячи випробування своєї віри. Так її чоловік Федір був категорично налаштований проти церкви. Він забороняв дружині ходити в зібрання, погрожував словами й застосовував побої. Був випадок коли він бив її по пальцях рук молотком вимагаючи покинути вірний шлях. Та це не мало сили, адже віра в Господа Ісуса Христа відкривала щасливе майбутнє життя з Богом.
І Той, Хто спас душу Палашки від духовної загибелі, забрав її до себе в перший повоєнний рік.
Безумовно ця молода християнка незадовго до смерті молилась за свою дочку.
Антоніна Федорівна втратила матір у віці двох років. Надалі вона виростала в сім'ї без виховання в християнській вірі. Все що було для неї світлом в дитячі роки - це приклад лагідного і доброго дідуся Юхима. Сама вона зростала "радянською людиною". І її перший візит в церкву відбувся після падіння атеїстичної держави.
Отже, стійкість дідуся й матері Антоніни Федорівни у випробуваннях середини ХХ століття стали дієвим прикладом як для неї особисто, так і для сучасників тих подій та для наступних поколінь. Пройшли роки, і Антоніна відповіла на люблячий заклик Бога до спасіння.
Для нас ця історія є яскравою ілюстрацією Божої любові до людей та любові спасенних людей до Бога та Його церкви. Велика Божа благодать породжує прекрасну вірність спасенних християн.
 |
| Антоніна Федорівна |
